Вулиця, про яку хочеться зараз розповісти, була до середини ХІХ століття головною вулицею Печерська. Виявляється, Хрещатик став центральною вулицею згодом... а його попередницею була вулиця Московська. Вулиця, що красувалася гарними будинками, де розміщувалися кращі галантерейні та мануфактурні магазини, швейні та годинникові майстерні, продовольчі лавки; вулиця, на якій могли дозволити собі жити досить забезпечені особи.

            Своїх перших обрисів вулиця набуває на початку XVIII століття, після стрімкого розширення території Старої Печерської фортеці. Саме тоді частина дороги, що вела до дніпровської переправи і далі на Москву почала оформлятися у вигляді вулиці і дістала назву – Московська.

            Оскільки Московська була досить вигідно розміщена в торговому відношенні, то незабаром вулиця стала центральною в місті. Купці залюбки купували тут землю, будували житло, відкривали магазини. Одна за однією виростали садиби, схожі на ту, що дотепер збереглася на вулиці Московській, 40. Мешканцями цих будинків була міська знать, купці, чиновники, відставні офіцери, міщани.

После того как прозвучало это произведение в блокадном Ленинграде, стало понятно, что город, в котором жива такая музыка, никогда не сдастся и что народ, создающий такую музыку, непобедим. Великая музыка сумела выразить то, что объединяло людей в то трудное время, – веру в победу, жертвенность, безграничную любовь к своему городу и стране.

 Седьмая симфония Дмитрия Шостаковича имеет подзаголовок «Ленинградская». Но больше ей подходит название «Легендарная». И действительно, история создания, история репетиций и история исполнения этого произведения стали практически легендами.

Блокада Ленинграда – незабываемая страница в истории города. Фашисты возлагали на взятие Ленинграда очень большие надежды. Захват Москвы предполагался уже после того, как падёт Ленинград. Уже напечатаны были во вражеской типографии билеты на торжественный банкет в лучшей гостинице города – 9 августа 42-го года.

26-27 квітня в Києві відбувся турнір на призи заслуженого тренера України М. В. Фетісова.  Микола Вікентійович – визначна фігура українського спорту взагалі та боротьби зокрема: майстер спорту СРСР, неодноразовий призер чемпіонату України, тренер-викладач вищої категорії. Відкрита першість на призи М.В.Фетісова проходила в манежі ЦСКА, на базі Суворівського училища. Вихованці школи боротьби «Купол» стали чемпіонами в кількох вагових категоріях.

В категорії 38 кг – перше місце посів А. Гуменюк, в категорії  46 кг

День жён-мироносиц - это особенный день. Я неоднократно уже говорил, что в православной церкви  всегда особенно чтилась женщина. Женщина тогда счастлива, когда она по-настоящему «ЗА МУЖЕМ».  Когда она по-настоящему чувствует, что над ней муж, а над мужем – Христос. Присутствие Бога в семье делает эту семью счастливой. Женщины – мироносицы были тогда, во времена Христа, и есть сегодня. Они как и тогда, так и сегодня служат Христу. Жёны-мироносицы  тогда проявляли явную любовь, снимая тело, стоя у гроба Христа.

 У третій тиждень після Великодня наша Церква прославляє подвиг святих жон-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусанни та інших.

Свята Православна Церква відзначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відзначає їх особливу і важливу роль в сім'ї і суспільстві, укріплює їх в їх самовідданому подвигу любові і служіння ближнім.  Наскільки це свято відрізняється від так званого Міжнародного Жіночого Дня 8 Березня, встановленого організаціями феміністок на підтримку їх боротьби за так звані права жінок, а точніше за звільнення жінок від сім'ї, від дітей, від всього, що складає для жінки сенс життя. Чи не пора нам повернутися до традицій нашого народу, відновити православне розуміння ролі жінки в

Христос воскресе! В первый вторник после Светлой седмицы святая Церковь по своему уставу разделяет пасхальную радость со всеми усопшими братьями и сестрами нашими, нашими родными. Этим Церковь утверждает веру в то, что у Бога нет мертвых, у Бога все живы. Являясь членами Небесной Церкви, умершие вместе с нами, членами земной Церкви, радуются о воскресшем Господе, смертию смерть поправшем и сущим во гробех жизнь даровавшем. Вот почему этот день назван днем радости—Радоницей.
На панихиде совершается поминовение усопших.

На цьому тижні всі православні християни продовжують святкувати Великдень. Для більшості людей, які приходять в храм на Пасху лише освятити пасхальні приношення, свято припиняється  практично одразу  ж після Великодня.

Насправді ж Свято триває набагато довше, адже пасхальна радість настільки велика, що її неможливо обмежити одним днем!

Дорогие братья и сестры!

Воскресение Христа - это магистральное событие в истории человечества. Ради этого события стоило прийти в этот мир!

Я хочу пожелать всем тем, кто прожил дни Страсной недели со Христом, плакал о Его страданиях, распинался с Господом на кресте, вместе с Иосифом Аримафейским и Никодимом нёс тело Христа для погребения, тот вместе с Христоми и воскреснет!

Отношения человека с Господом – это нити, цепи, которые никто не может разрубить. Посредством доверия формируется единение с Богом. Он становится покровителем и защитником человека в любой ситуации.

Сегодня - самый скорбный день в истории христианства. Мы хороним Господа. Как тяжело стоять у гроба близкого человека и хоронить его! И как тяжело хоронить Самого Господа, Который отдал Свою жизнь за нас.

Я опять повторю, что ничего не изменилось за две тысячи лет - только декорации: топот лошадиных копыт сменился шорохом шин автомобилей. А ненависть ко Христу была тогда и есть сейчас. Только тогда она проявлялась побоями, плевками, ударами палицы, терновым венцом, а сейчас - равнодушием, теплохладностью к Господу. Именно своим безразличием, равнодушием мы предаем Его каждый день.